Сьогодні я розповім вам про техніку  і тактику  гри 

Основні компоненти тенісної техніки: біг, хват ракетки та удар по м'ячу. Надзвичайно важливо також спостереження за м'ячем і суперником і вибір правильної позиції на корті.

Основа основ — тенісний крок, тобто спосіб переміщення тенісиста по корту. У сучасному тенісі розрізняють: звичайний, перехресний (або околишній) і приставний кроки. Вибір кроку визначається ігровою ситуацією та місцем знаходження тенісиста на корті.

Дворучний бекхенд у виконанні Лі На

При виконанні різних технічних прийомів багато значить хватка, тобто те, як спортсмен тримає ракетку. Розрізняють три хватки: східна, західна та континентальна. У кожної з них є певні переваги та недоліки, а основне розходження між хватками полягає в положенні долоні тенісиста відносно рукоятки ракетки. При західній хватці долоня перебуває під рукояткою, при континентальній (її також називають універсальною) — над рукояткою, а при східній — за нею. У сучасному тенісі найпоширеніша східна хватка, саме з неї починають освоювати ази техніки новачки. Але при будь-якому типі хватка повинна бути впевненою та міцною.

Удари по м'ячу розрізняються залежно від техніки їхнього виконання, траєкторіїм'яча до та після зіткнення з ракеткою та інших моментів. В арсеналі сучасних тенісистів чимало різноманітних ударів: смеш (потужний удар над головою по м'ячу, що опускається), скорочений удар (після якого м'яч приземляється відразу за сіткою на «чужій» половині площадки), топспін (кручений удар з високою траєкторією польоту м'яча), удар у протихід (тобто в те місце корту, яке суперник щойно залишив) та інші. У кожного із гравців є свої коронні удари. Так, наприклад, швед Бйорн Борг був визнаним майстром сильних кручених ударів із задньої лінії.

Якість гри тенісиста залежить не тільки від фізичної сили. Австралієць Род Лейвер, який не відзначався зовнішніми даними, відрізнявся, проте, неймовірною витривалістю та мав воістину залізну п'ясть, що дозволяло йому бити хльостко та потужно. Нерідко фахівці використовують таке поняття, як почуття м'яча, тобто навички володіння м'ячем: уроджені й придбані завдяки тренуванням й ігровій практиці. Крім того, різноманіття чинених тенісистом рухів (біг, нахили, стрибки, удари тощо) вимагає від нього різнобічної фізичної підготовки.

Тенісист прагне нав'язати суперникові свою гру, що дозволила б йому максимально використати власні сильні сторони та нейтралізувати переваги суперника. Також дуже важливим є не тільки улюблені технічні прийоми та «місце» гри, але і її темп (фахівці виділяють швидкий, повільний і рваний темпи гри). Приміром, зміна ритму в сполученні зі зміною довжини ударів уважається найвигіднішої при грі із задньої лінії.

Залежно від розряду змагань виділяють тактики одиночної та парної гри, кожна з яких, у свою чергу, ділиться на тактику що подає (або пари, що подає) і тактику приймаючого (приймаючої пари).

У тенісі, як і у всякій грі, є свої неписані закони та заповіді. Наприклад, одна з них говорить, що «кручені» м'ячі частіше приземляються в межах майданчику. При проробці плану гри на конкретний матч визначаються і з покриттям майданчику («швидкі» та «повільні» корти), а також знанням сильних і слабких сторін суперника і його фізичних кондицій: так, зазвичай тенісисти намагаються не допустити виходу суперника до сітки, але у випадку, якщо він погано грає з льоту, можуть навмисно «викликати» до неї. Загальний успіх у грі залежить не тільки від якості виконання награних комбінацій і прийомів, але і від уміння в потрібний момент зімпровізувати, зіграти зненацька для супротивника. Тенісний матч — це свого роду «забіг на довгу дистанцію», у якому є кілька кульмінаційних моментів. Уважається, що в геймі ключовим є розіграш третього очка, а в партії — четвертий гейм. Варто також пам'ятати, що гра — це не тільки єдиноборство технік, але й боротьба нервів.

Тактика парної гри помітно відрізняється від тактики тенісистів-«одинаків». Досить сказати, що якщо в одиночній грі очки в основному виграються від задньої лінії, то в парний — біля сітки, при цьому парні зустрічі відрізняються більш високим темпом гри. Проте і тут подача є важливим тактичним елементом. За статистикою, у парній грі більшість геймів виграється саме на своїх подачах. Гра в парі вимагає від спортсменів повного взаєморозуміння та виняткової концентрації, адже тут їм доводиться тримати в полі зору не лише м'яч, але і партнера та обох суперників. Зазвичай гравці в парі підбираються так, аби вони максимально доповнювали один одного — як за технікою, так і за темпераментами. Індивідуальними особливостями гравців визначають їхнє первісне розташування на майданчику, а також порядок подач: сильніший у цьому компоненті гри партнер у кожній партії подає першим. Крім загальних, у парній грі необхідно дотримуватись і деяких специфічних неписаних законів: наприклад, «свічу» завжди відбиває той з партнерів, через голову якого вона пущена. Є тут і свої психологічні нюанси. Для граючих у парі дуже важливе вміння адекватне зреагувати на промах партнера, морально підтримати його в напружений момент гри. За свідченням очевидців, природженим парником був француз Жак Брюньон, легенда довоєнного тенісу.